Сьогодні розповідаємо про Олесю Григорійчук – медсестру нашого дитячого відділення, яка через вторгнення росіян залишила все і долучилася до лав армії.
Дитячі палати змінила на евакуаційну автівку, маленьких пацієнтів — на поранених бійців. Та незмінним залишилося головне: її турбота, витримка і віра. Пані Олеся щодня працює заради того, щоб у всіх нас було майбутнє.
Як ви стали на службу?
«До вторгнення я працювала у дитячому стаціонарі медичною сестрою. Два рази я намагалася піти на службу. Спочатку не хотіли брати мене, потім я пройшла ВЛК, де я скрізь придатна. Я дуже переживала, як медик хотіла бути з хлопцями. І з 8 серпня 2022 року я на службі. Спочатку була саме санітарним інструктором медичного пункту батальйону. Потім стала фельдшером. Отримала звання сержанта. Зараз я сержант в медичній службі і працюю на евакуаційному автомобілі: ми займаємося першою ланкою евакуації».
Яку роботу виконуються на цьому етапі евакуації?
«Ми забираємо поранених на точках евакуації, ближче до лінії зіткнення з ворогом. Далі веземо і дорогою надаємо допомогу, перевіряємо, чи є накладені турнікети, додаткові поранення. Це у випадку довгої евакуації. Наприклад, у Донецькій області мали дістатися за 5 хвилин до стабілізаційного пункту, тому ми швидко їхали. В машині має бути темно, там чинне правило світломаскування».
Що зі служби вам разюче запам’яталося?
«Я згадую, як ми вивозили хлопців, вони не їли 4 дні і, окрім того, що надали допомогу, добре їх нагодували в машині. І я просто ридала. Ми свою роботу робимо, але це запам’ятовується сильніше.
Було таке, що мотор від FPV залетів у людину. До того ж хлопець максимально був на ногах, десь 17 годин не було змоги забрати після поранення. Не ділитимусь деталями, однак дістали немаленький цей мотор. Хлопець вижив, і це його заслуга.
Більше я запам’ятовую погані історії, чесно. Тому що рятувати — це ж наша робота. Я пишаюся тим, що ми робимо, дуже вдячні медикам, які нам передають бійців. Вони перші бачать поранених.
На машинах працюють люди з медичною освітою. Так вимагають від нас бригади. А бойові медики — це здебільшого люди, які навчаються за протоколом M.A.R.C.H. Ми теж проходили ці курси, навчання було багато. Але оскільки я маю медичну освіту, то маю працювати на автівці.
Стандарти та протоколи змінюються, потрібно постійно відслідковувати. На наші потреби відкликаються волонтери, багато ліків купую сама, щоб упакувати рюкзаки. Препарати завжди мають бути наявні, навіть звичайні краплі в ніс».
Чи думали ви про подальше життя у військовому напрямку?
«Я ще думаю, чи не продовжити мені працювати далі військовою, в госпіталі, можливо, на реабілітації.
Однак хочеться повернутися до роботи з дітьми. Це буде означати, що настала Перемога і я можу повернутися в цивільне життя».
Влітку минулого року батальйон нашої колеги зазнав великих втрат на покровському напрямку. Тоді ж війні Олеся втратила свого чоловіка 💔
Дякуємо військовим за захист та пам’ятаємо про ціну свободи!
