Чому ви для себе обрали саме ендоскопію?
Ендоскопія – це частина великої хірургії та гастроентерології, але малоінвазивна. Можна робити дуже серйозні втручання, ось, наприклад – видалити пухлину в кишечнику, але без видалення частини самого кишечника. Ще мені подобається те, що в нас існує так би мовити «ендоскопічне ком’юніті». Можна спитати поради будь-якого професора в будь-якому кінці світу, і я на 100% впевнений, що він мені допоможе. В мене такий досвід був – я запитав про лікування складного пацієнта в одній спільноті, мені відповів лікар з Японії – автор класифікації, за якою я якраз і класифікував свого пацієнта.
Що в роботі вас мотивує найбільше?
Я можу швидко й абсолютно безболісно для пацієнта зробити якусь гарну для нього річ. І, можливо, сам пацієнт не усвідомлює до кінця всіх переваг, але усвідомлюю я – в нього не залишається величезного розрізу через весь живіт, йому не треба під крапельницею лежати тиждень. Це надихає. А ще моя мотивація – молоді спеціалісти. Коли бачу когось, кому дійсно цікаво – мені хочеться йому розказати й показати все, що знаю (сміється).
Ви себе називаєте дослідником внутрішнього світу. Можна порівняти ендоскопію з мистецтвом?
Це і є мистецтво! Я пацієнтам кажу, що я роблю фотосесію їхнього внутрішнього світу. Це розслабляє і допомагає встановити зв’язок одне з одним, це сприяє одужанню, бо тоді пацієнт легко виконує всі рекомендації.
З якими стереотипами та страхами вам доводиться стикатись?
Найчастіша процедура, яку я виконую – гастроскопія. В народі її знають, як «ковтати кишку». Це одна з найбільш дискомфортних процедур. Але її можна провести так, що пацієнт не буде боятись повторення. У світі золотим стандартом є проведення її під медикаментозним сном. Пацієнт сам дихає, він просто спить і нічого не відчуває. Тож ніякого стресу в нього, ніякого стресу і в мене – мені ж так теж легше працювати. Але є ще лікарський стереотип, з яким я теж активно борюсь – дехто досі вважає ендоскопію допоміжною спеціальністю. Можливо, тому що раніше на ендоскопістів покладалось лише – «Подивись, там є рак чи нема». А саме терапевтичних втручань було дуже мало.
Яким ви бачите ендоскопічний напрям за 5-10 років?
Років 3-5 тому ендоскопія була лише внутрішньопросвітна, тобто всі операції та маніпуляції проводились всередині кишки або шлунка. З часом ми змогли оперувати вже на рівні стінки органа. Зараз ендоскопія рухається в напрямку позапросвітних операцій, коли ендоскоп виходить за межі шлунка або кишки. Це те, куди, я думаю, буде розвиватись світова ендоскопія.
Якщо раніше ендоскопічно могли лікувати лише кровотечу, то зараз так лікується цукровий діабет — перше дослідження було ще в 2016. За допомогою термоабляції слизової горизонтальної гілки дванадцятипалої кишки знищуються певні клітини, завдяки чому рівень цукру нормалізується.
В Україні за такою методикою вже лікують діабет?
Поки що ні. Але я поставив собі за глобальну мету – вивести українську ендоскопію мінімум до Європейського рівня. Це багато роботи: перевиховування лікарів, привчання їх до доказової медицини, роботі за протоколами, відмови від призначень або виконань непотрібних маніпуляцій. В Odrex потужна команда, впевнений, ми разом це зробимо.
Медикам дуже важливо постійно навчатись. Це втомлює чи заохочує?
Надихає. Якщо я дізнаюсь щось нове, в мене виникає спортивний інтерес до того, щоб це відтворити. Це, мабуть, в мене «фішка» така, якщо чогось не вмію, то повинен навчитись. А такі речі з’являються кожен день – і це нормально. Це треба сприймати, як виклики, завдяки яким ми можемо вдосконалюватись.
