Історія порятунку
Наша пацієнтка прибула зі скаргами на головний біль та з низкою інших тяжких симптомів. З медичної карти стало зрозумілим, що в анамнезі у неї – рак молочної залози, який спочатку потребував хіміотерапії, потім – мастектомії. Ми провели ретельний скринінг: на щастя, в тілі не було знайдено осередків захворювання, які б прогресували; однак у головному мозку було дві пухлини, як ми припускали, метастази.
Наталія Михайлівна, пацієнтка Odrex, та нейрохірург Владислав Свєтлицький
За нормативами такі новоутворення, що не є одиничними, не повинні піддаватися хірургічному лікуванню. Та необхідно розуміти: ці рекомендації були написані ще в ті часи, коли хірургія головного мозку була дуже травматичною та передбачала складний постопераційний період. І якби ми дотрималися цих застарілих вимог, уже за кілька місяців пацієнтка, ймовірно, впала би в кому, адже одна із пухлин почала перетискати стовбур головного мозку. Тоді показання до операції були б очевидними, однак вихід з неї – далеко не таким легким, як це відбулося зараз.
Владислав Свєтлицький звернувся до свого вчителя, досвідченого нейрохірурга з Києва Андрія Анатолійовича Обливача, аби провести операцію разом з ним. А у тому, що хірургічне втручання було необхідне, він не мав жодних сумнівів.
Нейрохірурги Владислав Свєтлицький та Андрій Обливач
Наталія прокинулася після операції увечері того ж дня з відчуттям значного полегшення та позбавлення головного болю. Прямо тоді ж вона змогла встати на ноги. Набряки сходили дуже швидко… Отже, жодних тижнів у реанімації, як могло би бути колись! За 5 днів ми змогли виписати Наталію, і вона зустріла Новий рік удома, в колі близьких. Що буде далі? Наш прогноз є дуже оптимістичним. Після курсу хіміо- та променевої терапії ми розраховуємо на значну протяжність життя нашої пацієнтки та на високу його якість.
Розповідає Наталія Михайлівна, пацієнтка Odrex
В Odrex я прибула на «швидкій». У тому, що потрібно звернутися саме до цього медичного закладу, у мене та родини не було навіть найменшого сумніву. Коли мене привезли, я була вже в майже непритомному стані, тож достеменно пам’ятаю лише те, як прокинулася вранці. Тоді прийшли мої рідні, і Владислав Петрович пояснив нам ситуацію: та допомога, яку мені надали, зняла больові симптоми. Але ситуація може не просто повторитись, а ще й радикально погіршитися – пухлина створює пряму загрозу життю. З’ясувалося, доки я спала, Владислав Петрович не втрачав ані секунди: він уже зв’язався з київським лікарем, який погодився прибути до Одеси та провести необхідну операцію.
Це було справжнє диво – щойно ніхто із одеських спеціалістів не міг мені допомогти, аж раптом, ось він, вихід! Сказати, що я вдячна лікарям – це все одно, що не сказати нічого! Мені не просто допомогли, мені врятували життя. І хтозна – якби не рішення, прийняте Владиславом Петровичем, скільки б мені довелося безрезультатно ходити по лікарях… Те, що операцію вдалося провести і вона минула успішно, підтвердило ту мудру фразу, яка трапилася мені на очі, доки перебувала в Odrex в очікуванні на оперативне втручання: «Якщо перед тобою не відчинились якісь із дверей, це означає, що відчиняться інші». Це насправді так, отож ніколи не можна втрачати надію. Потрібно приймати те, що з тобою відбувається, та радіти кожному дню, знаючи, що зрештою все буде добре.
І співробітники Odrex дуже добре вміють підтримати позитивне налаштування, оточуючи пацієнтів турботою. У мене був вибір перед операцією: піти додому та приходити на крапельниці, або ж залишатися тут під наглядом лікарів. Я без вагань обрала другий варіант, і провела цей час комфортно, наче в санаторії. Лікарі та медсестри не просто виконували необхідні процедури, вони були уважні до найменших дрібниць: від сухості шкіри запропонували крем, синці після ін’єкцій знімали компресами… Були враховані навіть мої звички – я вже багато років не їм м’яса, і мені підготували спеціальне меню.
Тут дійсно створюють всі умови для того, щоб пацієнти активно відновлювали здоров’я.
