Для батьків одинадцятирічної одеситки ця історія розпочалася із болю в животі. Дитина скаржилася мало не щодня. «Ми були впевнені, що це звичайний підлітковий гастрит, — розповідає мати пацієнтки. — Вона швидко змінювалась, за рік зросла на 10 сантиметрів. То ж ми посадили дочку на дієту. Але, на жаль, та не дала результатів. Живіт болів і далі».
Батьки звернулись до фахівців. Ті, раз за разом, ставили один і той самий діагноз — гастрит. Зробили ультразвукове дослідження черевної порожнини, яке не показало проблем. А дитина — страждала, біль наростав, аж поки не став нестерпним. Швидка доставила дівчину до Odrex. Тоді її вперше побачив завідувач дитячого відділення Андрій Дечко: «Дитину привезли з підозрою на апендицит або кишкову непрохідність. З тяжким болем, не тільки у клубовій області, а й по всій поверхні: і в мезогастрії, і в нижній ділянці. Його не вдавалось купірувати спазмолітиками чи іншими препаратами. Дитина не могла їсти, спостерігалися нудота та блювотиння. На УЗД через велику кількість газів нічого не можна було розгледіти».
Завідувач педіатричним відділенням Андрій Олександрович Дечко
Не пролив світло і нехарактерний для перитоніту аналіз крові: яскравих ознак запалювального процесу не спостерігалось. То ж, маленькій пацієнтці вирішили зробити комп’ютерну томограму з контрастом. Результати дослідження вразили всіх.
Пізніше керівник рентген-діагностичного відділення Олександр Березовський напише: «Про безоари я чув лише на лекціях в інтернатурі. І ось, за 12 років дивлюся на дослідження… і бачу ЙОГО! Гігантський тріхобезоар — клубок волосся у шлунку пацієнтки, яка ледве перетнула вік 10 років».
Вердикт рентгенолога здивував Андрія Дечко, адже за його практику педіатром, такого випадку також ще не було. «Він сказав, що це — чужорідне тіло, яке схоже за консистенцією на вовну або на волосся. Завдовжки — близько 18 сантиметрів. Тому запідозрили: це — безоар черева, що утворюється з волосся, яке шлунок не здатен перетравити. Воно скочується у клубок, який викликає кишкову непрохідність».
При цьому, батьки ні про які особливості дитини, які могли б призвести до утворення безоару, не розповідали. Лише коли матері пояснили, що побачили на томограмі, жінка визнала: рік тому звертались до психотерапевта і тріхолога з приводу того, що дитина виривала собі волосся. Але тоді не виникло жодної підозри, що дитина його їсть.
Дечко Андрій Олександрович, консультуючий педіатр каже: «Є така патологічна звичка, коли дитина вириває собі волосся. Частіше за все — з голови, але буває що й брови з віями. Дехто з пацієнтів після цього їх їсть. І тут з’ясувалося, що дитина робила це протягом року. А за два дні до того, як потрапила до клініки, обрізала чуб — мати про це не знала — а потім його з’їла».
Шлунковий безоар пояснював всі симптоми: непрохідність, відсутність апетиту, низьку вагу, анемію. Адже необхідні поживні речовини зі шлунку не засвоювались. Для консультації запросили дитячого хірурга Дмитра Чеканова, який прийняв рішення оперувати: «Мова йшла про традиційну операцію. Тому що, методом ендоскопії, крізь стравохід, утворення такого великого розміру евакуювати було неможливо. Воно не тільки займало весь шлунок, повторювало його контури, а й хвостом потрапляло до дванадцятипалої та порожньої кишок».
Операція пройшла без ускладнень. Хірург видалив безоар. І хоча всі вже були до цього готові — знову здивувалися. При вазі пацієнтки 38 кілограмів утворення важило близько двох. Дитина добре перенесла операцію, і вже наступного дня після переведення з реанімації, почала готуватись до виписки. Але, як зауважили лікарі: вони ліквідували наслідки, а проблема — лишилася. Адже, бували випадки, коли пацієнти повертались до ковтання волосся та інших чужорідних тіл. І це призводило до повторних операцій. Тож попереду в дівчини — консультації з психотерапевтом та психіатром.
Педіатр Андрій Дечко нагадує батькам: «Потрібно говорити дітям, що шлунок не здатен перетравити волосся, а отже його не можна їсти. І якщо ви бачите, що в дитини щось не так з волоссям, з’явилася алопеція, це привід перевірити, чи не їсть його дитина».
Мати пацієнтки тепер уважно спостерігатиме за звичками дочки. Впевнена: до таких тяжких наслідків призвела серед іншого і недостатня інформованість. «Я була ба рада, щоб цьому вчили. Якби тріхолог, у якого ми були рік тому, розповіла б мені про таку можливість. І тепер я розповідатиму всім знайомим про те, якими небезпечними можуть бути дитячі звички».
