Сьогодні його пацієнти — бійці після поранень, які потребують хірургічної допомоги. Лікар зазначає, що бачить багато історії, які схожі між собою, бо війна — це трагедія, але ми маємо бути зібрані та допомагати один одному. Цей день має нагадувати, яка ціна нашої безпеки і вона безперечно висока. Тож наші задачі — підтримка, допомога та збереження життів!
Після вторгнення ви, як сертифікований тренер ACLS (Advanced Cardiac Life Support), займались навчанням здебільшого цивільних з надання загальних медичних знань. Наразі проходите службу у шпиталі, які завдання там потрібно виконувати?
Займаюсь анестезіологічною допомогою пораненим бійцям у польових чи великих госпіталях, взагалі будь-де. Зараз я у великому шпиталі і тут приблизно такі ж умови, як і у клініці, тобто є обладнання і все необхідне для лікування. Бо шпиталізують сюди здебільшого найважчих. Завдання відрізняються від місця. Я був на виїзді у прифронтовому польовому госпіталі, куди надходять бійці з передової, за хвилин 20 після поранення. То їм потрібна кваліфікована допомога якомога швидше. Досвід цивільної роботи дуже корисний, проте багатьом речам навчались на місці, бо до війни ніхто не мав досвіду у масовому наданні допомоги пораненим.
Це вже інший рівень надання допомоги. Чи вистачає спеціалістів у шпиталі?
Ми займаємось бійцями, які вже пройшли кілька етапів надання допомоги. Першу допомогу боєць надає собі самостійно чи за допомоги побратимів, які здебільшого не є лікарями. Далі ним займається санінструктор чи бойовий медик. Наступний етап — евакуація з поля бою до сортувального чи стабілізаційного пункту, де є лікар, який розподіляє бійців відповідно до потреб: оперативне втручання, стабілізація медикаментами, евакуація наступного рівня. Сортування — важливо, тому ним займається медичний працівник. Поранені, яких привозять до нашого шпиталю, потребують висококваліфікованої допомоги. У нас є всі спеціалісти. Якщо є поранення живота, грудної порожнини та голови, то відповідно пораненим займаються абдомінальний та торакальний хірург, нейрохірург одночасно.
Оскільки перша допомога надається здебільшого людьми без медичної освіти та досвіду, які знання важливі бійцям?
Взаємодопомога часто впливає на те, чи виживе боєць. Найперше уміння — зупинити масивну кровотечу, бо в цьому випадку є лише хвилини. А розподілити медиків на кожен загін по лінії фронту неможливо. Тому всі військовослужбовці за можливості та наявності інструктора вивчають тактичну медицину, MARCH, TCCC. Санінструктори, бойові медики передають цю інформацію та знання своїм підрозділам. І головне — тренування, без цього у стресовій ситуації, коли рахунок йде на секунди, боєць може не впоратись з накладанням того ж джгута. Важливо відточити ці вміння до автоматизму.
(Тренінг з проведення серцево-легеневої реанімації 2021 рік)
Чи плануєте повертатись до цивільної медицини?
Я сумую за своєю роботою та домом, але хочу повернутися лише тоді, коли країна не потребуватиме стільки лікарів. Тоді я зможу займатись тим, що люблю та вмію. Тут багато історій, які дуже схожі між собою, бо війна — величезна трагедія, але ми бережемо бойовий настрій. Проте і суспільству потрібно консолідуватися, не розслаблятись. Як кажуть, сподівайся на краще, але готуйся до гіршого.
