Нещодавно вчені з університету Гельсінкі з’ясували, як саме музичні навички впливають на формування слуху. Відповідь — не очевидним чином: усе залежить від того, яка мова у музиканта рідна. Щоб розібратись, доктор Кейтлін Доусон провела серію аудіювання та електрофізіологічних записів активності стовбура мозку. І виявила, що заняття музикою справді покращують слухові функції. Але розмовляючі фінською музиканти краще розрізняють довгі і короткі звуки, розмовляючі німецькою теж, але меншою мірою. А от у тих, чия рідна мова — мандаринська, музичні навички ніяк не покращували сприйняття частоти звуку.
Але займатися музикою з дитинства корисно не тільки для слуху. Вчені з Південно-Каліфорнійського університету з’ясували, що у дітей, які займаються музикою, більше нейронних зв’язків у білій речовині та мозолистому тілі. І під час вирішення інтелектуальних завдань у музикантів задіяна більша частина мозку, ніж у дітей у контрольній групі.
Невже від уроків музики одні плюси? Як би не так. Голландські вчені досліджували внутрішньоочний тиск у музикантів, які грають на духових інструментах. Після гри тиск у оці у музикантів значно зростав, причому у професіоналів — сильніший, ніж у любителів. Але справді тривожним виявився той факт, що найсильніше тиск зростав у музикантів з глаукомою, тим самим погіршуючи її перебіг. Ці дані, по-перше, можуть вплинути на вибір терапії для музикантів з глаукомою, по-друге, на вибір тих, хто збирається зайнятись музикою.
А що, якщо грати на трубі чи тромбоні якось немає бажання? Навіть те, як ми притоплюємо в такт, є цінністю для науки. У Монреальському неврологічному інституті Університету Макгілл вирішили перевірити, як те, що ми рухаємось у такт музиці, впливає на наш слух — такі дані стануть у пригоді для лікування людей з порушеннями мови та слуху. Виявилося, що рухова система покращує сприйнятливість до звуку. Це тому, що у слухову кору надходять нейронні коливання з лівої сенсомоторної кори, покращуючи нашу здатність розпізнавати складні звукові потоки. Let’s dance!
