Чого чекали на початку епідемії, коли в Україні ще не було сплеску захворювань?
До України пандемія надійшла, коли інші країни вже мали жахливу статистику, але і тоді історії з Китаю, Італії чи Америки були наче страшні казочки для дорослих. А ось медична спільнота розуміла, що все ж таки стояти в стороні не можна, отже, потрібно діяти й дивитись страхові в очі. Навіть коли боїшся, що може захворіти й твоя родина.
Навесні Odrex готував відділення: потрібно було вивчити досвід та адаптувати клінічні рекомендації іноземних колег, забезпечити персонал індивідуальним захистом. А ще знайти всі необхідні медикаменти, які зареєстровані в Україні. За два тижні всі питання були вирішені, а коли відділення почало працювати, можна було переходити до найважчого — прийому пацієнтів.
Ігор Йовенко, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії, анестезіолог-реаніматолог
Які пацієнти потрапляють до інтенсивної терапії?
До інтенсивної терапії потрапляють пацієнти з найважчим перебігом COVID-19. Успіх нашої роботи — повернути пацієнтові спроможність самостійно та вільно дихати.
Усі пацієнти відділення інтенсивної терапії важкі. Бувають і безнадійно важкі. Боремось за кожного від початку і до кінця. Розумієш, що справжніх цінностей в житті не так вже й багато. Здоров’я своє та близьких людей — на першому місці.
Історій у відділенні багато, вони бувають як радісні, так і сумні. Але згадувати хочеться приємне: наприклад, першу пацієнтку, яку вдалось «зняти» з дихального апарату. Ми пам’ятаємо її перші вдихи і кроки після інтенсивної терапії та тривалої апаратної вентиляції легенів.
А нещодавно почав відновлюватись молодий хлопець, який протягом тижня був в глибокому медикаментозному сні й не дихав без допомоги апарату. Тепер він спілкується телефоном з батьками, яких госпіталізували в іншу лікарню. Бути учасником цих перемог — неймовірно відповідально і приємно!
Як проходить день у відділенні респіраторних захворювань?
У відділенні інтенсивної терапії нудьгувати не доводиться. Тут все інтенсивно: терапія, моніторинг, догляд. Робочий день у ВРЗ складається з двох змін по 12 годин, тобто доба. Ранкова зміна — це обхід пацієнтів, корекція листів призначень, дообстеження та маніпуляції в разі потреби. Всіх, кому допомагає дихати апарат, тренують для відновлення самостійного дихання. Тих, хто одужує, переводять з реанімації в стаціонарну палату.
До постійного носіння захисного одягу потрібно адаптуватись. Насправді, це не дуже складно. Абсолютно очевидна важливість цих заходів. Крім того, у відділенні забезпечена адекватна система вентиляції і кондиціонування, що значно полегшує роботу в засобах індивідуального захисту.
І вночі ніхто не спить: закінчують виконання денного плану роботи, підбивають підсумки, планують на наступний день і, звичайно, в будь-який час може надійти новий критичний пацієнт, якому негайно починають реанімаційні заходи та інтенсивну терапію.
Рахунок йде на хвилини. Доба минає швидко. Робота у відділенні інтенсивної терапії — це складно, відповідально і цікаво водночас.
Що про епідеміологічну ситуацію думають лікарі, які зіштовхуються з хворобою щодня?
Атмосфера серед лікарів справді напружена. Втомились. Розуміємо, що найгірші дні ще попереду. Вражає безвідповідальність людей навколо, небажання виконувати прості рекомендації лікарів: носити маски, уникати участі в масових розважальних заходах, дотримуватись соціальної дистанції. Невиконання цих простих правил дійсно небезпечно!
Багато хто не надто вірить у можливі ускладненні коронавірусної інфекції, доки така ситуація не вражає когось з близького оточення. Коли спалах, якого чекали навесні, не відбувся, ніби з’явився другий шанс на те, щоб підготуватись до сплеску захворювань на рівні державної системи охорони здоров’я. Там цим шансом не скористувались — і зараз ми пожинаємо плоди, бо на чужих помилках вчитись важко, а на своїх — боляче.
Є ймовірність, що медицина буде безсильна допомогти всім, хто цього потребує. Але ми не втрачаємо надії і робимо свою роботу. Кожному читачеві бажаємо берегти себе, дбати про оточуючих та пам’ятати про профілактичні правила — і разом ми з усім впораємось.
