Світлана Федорівна потрапила в Odrex по “швидкій”. У неї виникли проблеми з рухом правої руки, порушилась мова… Усе вказувало на інсульт. Однак дані КТ і МРТ показали, що в пацієнтки протягом багатьох років розвивалося рідкісне захворювання — менінгіоматоз, за якого через генетичний збій в оболонці мозку виникають пухлини. Новоутворення були множинними, а найбільша з пухлин розташовувалась в зоні, що відповідає за рух, — що і викликало симптоми.
Наша пацієнтка знала про недугу. Раніше вона вже наважувалась на операцію, але пухлини видалити не вдалось. Зрозуміло, що після цього жінка була налаштована проти хірургії. Але все ж таки ми прийняли вкрай важливе, ключове рішення зробити все можливе, щоб видалити ці пухлини. Тоді я запросив свого вчителя Андрія ОБЛИВАЧА, щоб разом провести втручання.
Операція пройшла добре, хоч ситуація й ускладнювалась тим, що це втручання було не перше: нам слід було добряче подумати, як зробити доступ до мозку найменш травматичним і водночас достатнім, щоб видалити новоутворення. Під час 4-годинного втручання ми змогли видалити 16 пухлин.
Увечері того ж дня Світлана Федорівна скаржилась хіба що на легкий головний біль. На ранок КТ підтвердила, що пухлин, які загрожували самопочуттю, вдалось позбутись в повному обсязі. Рухових порушень не було, ми переконались в цьому, пройшовшись разом із пацієнткою палатою. Те, що вона не відчувала дискомфорту після такої складної багатоетапної операції, – справжній успіх. Прогнози дуже хороші. Ті пухлини, які неможливо було видалити через пророблений доступ, не становлять небезпеки. Якщо ж вони почнуть розростатись, їх можна буде позбутися пізніше.
Світлана Федорівна, пацієнтка Odrex:
Про своє захворювання я дізналась 20 років тому. Тоді під час операції вирізали одну пухлину, а коли почали забирати другу, відкрилась кровотеча і втручання довелося зупинити. Потім загинув мій лікуючий лікар… Про повторне звернення до хірургів я навіть не думала. Попри те, що отримала інвалідність ІІ ступеня, почувалась непогано: вела повноцінне життя, ходила до спортзали, займалась йогою. Тож проблеми з рухом і майже несвідомий стан, у якому мене привезли в Odrex, стали несподіванкою. У необхідність хірургічного рішення не хотілося вірити, проте Владислав Петрович був дуже переконливий, коли показував знімки та розповідав про досвід команди. Але головним чином я повірила лікарю навіть не тому, а тому, що він дуже душевна людина. І він справді став для мене наче рідним! Я знаю, що будь-якої миті можу звернутись до нього, і незважаючи на те, що з моменту операції вже минуло півроку, продовжую відчувати підтримку. Я безмежно вдячна лікарям, вони поставили мене на ноги. Дай, Боже, їм здоров’я!
