Чекати, сподіватись та спостерігати
Ще у грудні минулого року у Лізи заболів бік. З мамою вони звернулись у поліклініку поруч з домом, де за результатами УЗД встановили діагноз «гідронефроз» — захворювання досить швидко прогресуюче. Коли відтік сечі із нирки патологічно уповільнюється, порожнина органу поступово збільшуються, через скупчення в нирці рідини. Хвора нирка може атрофуватись, тобто зменшитись та перестати працювати.
Перший етап лікування був направлений на зменшення запалення у нирках, сімейний лікар назначив препарати, які Ліза приймала наступні півтора місяця. Весь цей час нирка тишком-нишком збільшувалась, не турбуючи маленьку пацієнтку. Зробили повторне УЗД, щоб оцінити ефект від лікування: як виявилось, ліки не спрацювали — побачили погіршення ситуації. Терміново виконали комп’ютерну томографію та потрапили до дитячого стаціонару. Різні лікарі в один голос казали, що гідронефроз потребує оперативного лікування, яке і виконали.
Здавалось би, провели операцію, але краще не стало. Відсутність прохідності у нирці потребувала встановлення пієлостоми. Цей етап здавався тимчасовим. Крім цього, разом з мамою Ліза пролежала у лікарні близько двох місяців. Це справді виснажило обох, але залишалась впевненість, що ось-ось — і все буде добре. Знову зробили УЗД, з думками, що трубку знімуть, але доля розпорядилась інакше: прохідність не з’явилась, знімати єдиний спосіб виведення сечі з організму — не можна. Матері сказали почекати до вересня, а раптом вдасться. Якби вони згодились чекати, Ліза провела б близько 8 місяців з трубкою, а прохідність сама собою так і не з’явилась би. Потрібно було діяти: чекати, сподіватись та спостерігати вже не було сил.
Проблема є, отже треба її вирішувати
Вже у травні Єлизавета з мамою потрапили на консультацію дитячого уролога та дитячого хірурга Медичного дому Odrex — Дмитра Чеканова. Поговорили, оглянули пацієнтку, але потрібно було отримати свіжі результати досліджень, адже процес на місці не стоїть. Провели антеградну та ретроградну пієлограму — це дослідження, які допомагають оцінити прохідність. Під час антеградної пієлографії контрастну речовину вводять по пієлостомі, тобто зверху, а під час ретроградної — шляхом цистоскопії речовину вводять через сечовий міхур — знизу. Контраст рухається по сечоводу на зустріч, а рентген аппарат дозволяє побачити, де він поєднується із сечовиною. Так і виявили стриктуру — звуження, або ж непрохідність сечоводу протягом 2-3 см в області мисково-сечовідного сегменту. Якщо просто, то це означає, що сеча по сечоводу в сечовий міхур не надходила. При цьому функція нирки не була порушена. Це абсолютне показання до оперативного втручання. Але, враховуючи попереднє втручання та вік пацієнтки, виникли складнощі.
Майже 5 годин в операційній
Всі одразу були готові до того, що втручання буде складним, лікарі збирали консиліум, аби разом підібрати найкращий варіант. Готувались до лапароскопічного методу, адже до цього робили відкриту операцію та травмувати організм пацієнтки ще раз було б, щонайменше, не бажано. В операційній, крім Дмитра Чеканова, працювала команда: завідувач урологічним відділенням Олександр Конопко, уролог Олександр Волков, дитячий анестезіолог Микола Бєляков та дві медичні сестри. Комбінована загальна анестезія з епідуральним знеболенням вже почала діяти, та хірурги приступили до роботи.
В операційній побачили, що мобілізувати ниркову миску неможливо через спайки, які утворились після першого втручання. Це закономірно, але факт залишається фактом: миска замурована в навколишні тканини і не травматично її виділити — не вийде. А нам потрібно було зшити її та дотягнути до неї сечовід. На поміч пришла альтернативна і досить рідкісна методика, лапароскопічний уретерокалікоанастомоз, суть якого полягає у зшиванні сечоводу з нижньою чашкою нирки. За словами Дмитра Чеканова виконати цю техніку лапароскопічно, інструментами розміром 3 та 5 мм, досить важко.
До того ж дітям втручання цим способом в Україні ще не робили, а в світі є лише невелика кількість поодиноких випадків.
Пройшло 5 годин з моменту, як Лізу забрали до операційного блоку, коли Дмитро Юрійович закінчив та зміг поділитись позитивним результатом з мамою пацієнтки. Виснажені, але щасливі вони обговорили наступний план дій. І все вдалось. На третю добу після операції пацієнтка поїхала додому. Далі спостерігали лише покращення. Ліза поділилась бажанням знову повернутись на танці, а мати поділилась враженнями: «Я побачила у команді Odrex людей, які люблять свою роботу. І в кожному відношенні підходять з любов’ю, з найблагороднішими почуттями ставляться до своїх пацієнтів і оточуючих. Вони мають бажання і можливості допомогти людям».
Ліза буде рости, і цей стан ніяк не має впливати на її майбутнє довге життя. А ми тепер знаємо, що можемо більше. Для цього потрібні ресурси та люди, які мають силу та бажання, щоб зробити життя своїх пацієнтів краще. Це і є Odrex.
