Посты с тэгом: Нейрохірургія

Як проходить встановлення систем стабілізації хребта?

Встановлення системи стабілізації дозволяє відновити функціональність хребта, зміцнити кісткову систему та запобігти її деформації. З розвитком спінальної хірургії системи стабілізації хребта еволюціонували від відкритих, які передбачають встановлення імплантатів через великі розрізи шкіри та м’язів, до наскрізношкірних, коли конструкція встановлюється в хребті через невеликі проколи в м’яких тканинах.

Як абдомінальні хірурги проводять операцію з видалення грижі або жовчного міхура лапароскопічним методом (через проколи в шкірі у ділянці живота та під контролем ендоскопа), так і нейрохірург встановлює систему наскрізношкірної стабілізації хребта через проколи в спині. Тільки нейрохірург використовує не ендоскоп, а ЕОП або, так звану С-дугу. Пристрій, що дозволяє в режимі реального часу за допомогою рентгенівських променів «бачити» куди встановлюються імпланти.

Наскрізношкірна або транскутанна система стабілізації хребців належить до мінімально інвазивної хірургії хребта (MISS – minimally invasive spine surgery). Операція спрямована на стабілізацію хребців з мінімальним пошкодженням м’язів і м’яких тканин пацієнта.

Під час виконання відкритої операції з встановлення системи стабілізації хребта доводиться наносити досить сильну травму м’язовому корсету спини, стан якого дуже важливий в майбутньому (він забезпечує додаткову підтримку хребта). А мініінвазивна наскрізношкірна транспедикулярна фіксація хребта дозволяє зберегти цілісність м’язової тканини, щоб пацієнт легше та швидше переніс реабілітаційний період після об’ємної операції на хребті та швидше повернувся до повсякденного життя, роботи й навіть спорту.

Малоінвазивна операція на хребті з використанням наскрізношкірних систем стабілізації не завжди коштує дорожче від відкритої операції. Наприклад, відкрита система одного виробника може коштувати дорожче від наскрізношкірної системи іншого виробника. І навіть якщо наскрізношкірна система стабілізації хребта коштуватиме дорожче, то в підсумку все лікування може обійтися дешевше, оскільки реабілітаційний період після встановлення відкритої системи триває набагато довше та потребуватиме більше фінансових витрат.

Види наскрізношкірних систем стабілізації

Наскрізношкірна система стабілізації хребта складається з набору титанових імплантатів: гвинтів, балок і блокерів (гайок). Вони встановлюються в хребет через спеціальні розширювачі, які вводять в м’які тканини спини через невеликі розрізи. Імплантати збирають всередині організму пацієнта, і вони перетворюються в єдину систему, що підтримує хребет. На поперековому та грудному відділі хребта операція зі встановлення стабілізуючих імплантів проводиться найчастіше.

Покази до встановлення наскрізношкірних систем стабілізації

Показами до проведення малоінвазивної операції зі встановлення наскрізношкірних систем стабілізації хребта є:

• травми хребта;
• пухлини хребців;
• остеопороз;
• грубі деформації хребта як наслідок остеохондрозу;
• дегенеративні захворювання поперекового відділу хребта.

Проведення наскрізношкірної транспедикулярної фіксації грудного або іншого відділу хребта рекомендують також у разі, коли потрібно не просто стабілізувати хребет, а й поєднати це з іншою малоінвазивною операцією (дискектомія, видаленням пухлини хребця). Але встановити транскутанну систему стабілізації хребта можливо не у всіх випадках. Наприклад, якщо неможливо провести видалення пухлини малоінвазивним способом, і великих розрізів тканин не уникнути, встановлюють відкриту систему. Можливість проведення транскутанної стабілізації хребта обговорюється з кожним пацієнтом індивідуально.

Необхідність встановлення імплантів на хребті

Головною метою встановлення імплантатів на хребті є його стабілізація. Конструкція дозволяє також зміцнити хребет, що особливо важливо при лікуванні такого захворювання як остеопороз.

У сучасних системах стабілізації хребта використовуються канюльовані гвинти. Усередині такого гвинта є наскрізний отвір. Після вкручування гвинта в хребець у цей отвір встановлюють спеціальну голку, через яку вводять кістковий цемент. Цемент дозволяє додатково зміцнити імплантат для стабілізації хребта, якщо кістка хребця зруйнована остеопорозом або пухлиною.

Способи встановлення стабілізуючих імплантів на хребті

Тепер існує два способи встановлення стабілізуючих імплантів на хребті: відкритий і малоінвазивний (наскрізношкірний). Відкрита операція зі встановлення системи стабілізації хребетного стовпа передбачає значне пошкодження м’язового корсету і тривалий період реабілітації, тому цей метод застосовується щораз то рідше.

Операція зі стабілізації хребта шляхом встановлення наскрізношкірної системи проводиться згідно з загальноприйнятою методикою: імплантати (гвинти, балки, блокери) вводяться у хребет зі спеціальними провідникам з використанням дилататорів (розширювачів). Тривалість операції залежить від обсягу хірургічного втручання. Для стабілізації одного сегменту хребта знадобиться встановити 4 гвинта, що займає приблизно одну годину.

Однак у випадку протяжної патології, коли уражено кілька хребців і операцію необхідно поєднувати з видаленням пухлини, тривалість операції може бути суттєво довшою. У Медичному домі Odrex можна зробити малоінвазивну операцію зі встановлення наскрізношкірної системи стабілізації хребта будь-якого обсягу та складності.

У нас є необхідне сучасне обладнання для проведення операцій на хребті:

• інтраопераційний рентген (С-дуга) — використовується для візуалізації хребта під час операції;
• ортопедичний операційний рентген-прозорий стіл — дозволяє класти пацієнта у фізіологічному положенні та при цьому
• зберігати ідеальну видимість його хребта на моніторах С-дуги;
  нейрохірургічний мікроскоп.

Підготовка до транскутанної стабілізації хребетного стовпа полягає у консультації з нейрохірургом і проходженні стандартних передопераційних обстежень. Перед операцією нейрохірург вивчає результати комп’ютерної томографії (КТ) та МРТ пацієнта, тому важливо, щоб вони були виконані на апаратах високої якості. Комп’ютерну томографію рекомендується робити на сканері з кількістю зрізів від 64 і більше. МРТ необхідно робити на апараті потужністю 1,5 Тл.

Зняття наскрізношкірних систем стабілізації

Наскрізношкірні системи стабілізації хребетного стовпа в більшості випадків знімати не потрібно. Вони встановлюються на все життя, тому їх видалення в перспективі не планується.

Реабілітація після використання наскрізношкірних систем стабілізації

Реабілітація після малоінвазивної операції зі встановлення наскрізношкірної системи стабілізації хребта проходить набагато легше та швидше, ніж після відкритого хірургічного втручання. Тривалість відновного періоду залежить від патології хребта та особливостей організму пацієнта. Вже на наступний день після транскутанної стабілізації хребта м’язи спини готові до роботи, і чекати поки вони заживуть не потрібно.

Записатись на консультацію до нейрохірурга можливо через мобільний додаток, через форму на сайті або за телефоном: +380 (048) 730-00-30.

Падіння трапилось у Чорноморську, Швидка привезла Олександра до Одеси, Медичного дому на Розкидайлівській. У приймальному відділенні пацієнта оглянули та направили на інструментальну діагностику. Яка показала зламаний один з поперекових хребців. Перелом був нестабільний та потребував хірургічного лікування.

Пацієнт мав виражений больовий синдром, будь-який рух викликав біль. Спроба піднятись самостійно також була невдалою. На наступний день призначили операцію.

Дві години нейрохірургічна бригада займалась справжнім будівництвом: скрутили хребці, поставили титанову конструкцію вище та нижче зламаного хребця. А в кінці все скріпили поперечними балками. Результат вдалий — наступного дня пацієнт вже міг потрохи ходити.

За словами нейрохірурга, Олександру добре пощастило. Якби перелом був трохи сильнішим, а уламки хребця відійшли б у бік нервів, то це могло б паралізувати ноги. У ситуації, коли осколки пошкоджують нерви, найчастіше — це назавжди.

Такі металеві конструкції здебільшого не дістають. Вони не викликають ні обмежень, ні дискомфорту.

А молодий вік пацієнта прискорить його відновлення. Потрібен час, щоб все зажило — повністю зростається подібний перелом за рік. Через рік Олександр не матиме ніяких обмежень, зможе займатись спортом та жити повним життям, але при цьому — берегти себе, як і кожен інший.

Що таке синдром карпального каналу?

Синдром карпального каналу — захворювання, причиною якого стає здавлення серединного нерва в ділянці променево-зап’ясткового суглоба. Серединний нерв відповідає за чутливість великого, вказівного і середнього пальців кисті руки, і розміщений в карпальному каналі, який утворюють кістки і поперечна зв’язка зап’ястка. Крім серединного нерва в каналі знаходяться сухожилля м’язів, що згинають пальці. Тому характерний симптом при синдромі зап’ястного каналу — оніміння пальців. Карпальний синдром може виникати як на одній, так і на обох руках одночасно.

Від чого виникає карпальний тунельний синдром

Причинами здавлювання нерва і, відповідно, виникнення тунельного карпального синдрому, можуть бути:

• надмірне навантаження на суглоб, що призводить до його запалення;
• занадто натреновані м’язи і зв’язки, які не залишають нерву достатньо вільного місця;
• системні запальні захворювання, наприклад, подагра або ревматоїдний артрит, при яких променево-зап’ястковий суглоб може запалюватись без навантаження.

До захворювання також схильні ті, хто багато і впродовж тривалого часу задіює кисті рук при роботі або в побуті. У групі ризику — ІТ-спеціалісти, слюсарі, піаністи.

Як визначити карпальний синдром

Запідозрити у себе карпальний синдром можна по двох основних симптомах:

• оніміння пальців. Втрачають чутливість великий, вказівний і частина середнього пальця, прилегла до вказівного;
• біль. Зазвичай він турбує вночі, може поширюватись від пальців руки до передпліччя, доволі нестерпний. Має постійний характер, лиш зрідка притупляється. Зникнути може тільки на дуже пізній стадії захворювання, коли здавлення призвело до повної атрофії нерва.

Діагностика синдрому карпального каналу

Діагностує синдром карпального каналу невролог. Звернутись до нього при онімінні пальців важливо, так як оніміння може супроводжувати й інші захворювання, наприклад, грижу міжхребцевого диска або інсульт.

Невролог проведе огляд і призначить необхідні інструментальні дослідження. Основним методом діагностики карпального синдрому є електронейроміографія (ЕНМГ) — дослідження, що дозволяє визначити, на якому рівні і наскільки сильно порушена провідність по тому чи іншому нервові. Лікар може призначити також рентгенографію і МРТ суглоба, але лише у якості допоміжних методів діагностики.

Лікування синдрому зап’ястного каналу

Тактику лікування карпального синдрому лікар і пацієнт вибирають спільно, спираючись на результат діагностичних досліджень і стан хворого. Лікувати захворювання можна консервативним і хірургічним шляхом. Консервативне лікування серединного нерва може бути успішним у поєднанні з усуненням несприятливих факторів, які призвели до розвитку захворювання. Якщо ж воно не дає результатів або по результатах проведених досліджень стає зрозуміло, що краще відразу віддати перевагу операції, невролог скеровує хворого до нейрохірурга.

Відмова від лікування карпального синдрому призведе до загибелі нерва. Після оніміння пальців виникає їх слабкість і погіршення функціонування кисті. Змінити що-небудь на цій стадії захворювання вже вкрай складно, і навіть операція може не привести до бажаного результату.

Консервативне лікування синдрому зап’ястного каналу

При консервативному лікуванні тунельного синдрому призначаються:

• медикаменти, що покращують живлення нерва і зменшують його набряк;
• медикаменти і фізіопроцедури, які дозволяють мінімізувати запалення променево-зап’ясткового суглоба;
• носіння ортеза — пристосування, яке утримує суглоб і тим самим зменшує навантаження на нього;
• блокади серединного нерва, які виконуються нейрохірургом під УЗД-контролем.

Але головне при консервативному лікуванні зап’ястного каналу — усунути причини захворювання: лікувати артрити, намагатись зменшити навантаження на кисті рук.

Хірургічне лікування синдрому зап’ястного каналу

Хірургічне лікування тунельного синдрому передбачає усунення здавлення нерва шляхом розсічення ущільненої зв’язки, яка є стінкою карпального каналу. У більшості випадків це дозволяє вирішити проблему раз і назавжди. Операція виконується близько 20 хвилин в амбулаторних умовах: невеликий надріз, мікроінструменти, і пацієнт через годину йде додому. Після операції біль минає одразу, а оніміння пальців може залишатися ще на деякий час, поки нерв не відновиться.

Профілактика синдрому карпального каналу

Якщо ваша робота пов’язана з навантаженням на кисть, для профілактики карпального синдрому приділяйте увагу положенню рук на робочому місці. Використовуйте комп’ютерні аксесуари, з допомогою яких можна зменшити навантаження: килимки для миші з подушкою під зап’ястя, ергономічні миші і клавіатури. Але навіть при їх використанні важливо дотримуватись режиму роботи й відпочинку.

Записатись на консультацію нейрохірурга можна за номером +38 (048) 730-00-30, через мобільний додаток або через форму на сайті.

Невролог Олег Танєєв, реабілітолог Петро Ковальчук, пацієнт Сергій Овсянніков та реабілітолог Тарас Драган

Життєзагрожувальний стан

До Odrex пацієнта доставила бригада швидкої допомоги. Стан його був важким: киснезалежність, порушення свідомості, поєднана закрита травма грудної клітини та поперекової області. За результатами комп’ютерної томографії органів грудної клітини виявили множинні переломи з обох сторін та двосторонній напружений пневмоторакс. Ця ситуація загрожувала життю та вимагала термінового оперативного втручання.

На цьому етапі до лікування приєднався Богдан Браїловський — торакальний хірург та ендоскопіст, який виконав дренування правої та лівої плевральних порожнин. Внаслідок консервативних лікувальних заходів та дренування легені розправилися. Через три доби дренажі були вилучені, а надалі за лікування пацієнта взявся нейрохірург.

Торакальний хірург Богдан Браїловський

Перелом хребта

Серед усіх травм був зціплений перелом та вивих хребта. За словами нейрохірурга Владислава Свєтлицького, суглоби п’ятого хребця надломились та вивихнулись. Це призвело до того, що сам хребець з’їхав зі свого місця. З таким нестабільним переломом підніматися, сидіти чи ходити не можна. Це може викликати остаточне перетискання нервів у цій зоні, через що стопи повиснуть, і нижня частина тіла перестане функціонувати.

В операційній нейрохірургів Геннадія Струца та Владислава Свєтлицьокого все пішло за планом: суглоби звільнили, хребець поставили на місце, перевірили провідність нервів, і всю цю структуру зафіксували у правильному положенні спеціальними титановими конструкціями. Після операції пацієнт зміг ходити. Наступними до лікування приєднались невролог та реабілітологи.

Нейрохірурги Владислав Свєтлицький та Геннадій Струц

Медикаментозне лікування та реабілітація

Лікування з неврологом Олегом Танєєвим потрібне було для подальшого відновлення. Адже у пацієнта зберігались виражені больові синдроми в хребті, оніміння лівої ноги, утруднення ходьби та біль у грудній клітці.

Як зазначають реабілітологи Петро Ковальчук і Тарас Драган, після операції пацієнта турбував сильний біль, слабкість в нижніх кінцівках, тому самостійно він проходив лише незначну дистанцію. Стан також супроводжувався артеріальною гіпертензією, але з кожним днем пацієнт ставав все стабільнішим. Навантаження збільшували та використовували допоміжні методи реабілітації, а саме фізіотерапію та механотерапію для покращення роботи легеневої системи та м’язової сили. На момент виписки Сергій Олександрович був максимально відновлений та функціонально незалежний.

Після медикаментозної терапії та фізіопроцедур пацієнт повністю відновився, зникли болі в грудному та поперековому відділах хребта, відчуття оніміння частково регресувало, і пацієнт був виписаний додому на подальше амбулаторне лікування.

Після виписки

Надалі, протягом 3-4 місяців він буде знаходитись на амбулаторному лікуванні з обмеженням навантаження. Згодом пацієнт зможе повернутись до роботи. Втім, Сергій Олександрович повністю відновився і залишається працездатним, що найважливіше. На момент виписки запалення минуло, можливо, залишиться легке оніміння ноги, але й воно мине з часом, протягом року.

«‎Дякую за те, що поставили на ноги за такий короткий термін. Вдячний лікарям та працівникам палати за чуйність, допомогу та за те, що не кидають. Я не відчував себе “як у лікарні”»,— ділиться враженнями пацієнт.

Шторм закінчився, сонце вийшло, пацієнт ходить — це справжній хепі-енд. Та за яскравим та радісним фіналом стоїть команда та кропітка робота кожного з її учасників.

Чи справді роздратованість, дивна поведінка або проблеми із зором можуть бути спричинені пухлинами головного мозку?

Прояви симптомів при пухлинах головного мозку залежать від розташування утворення стосовно мозку та розмірів самого утворення. Наприклад, пухлини у передній черепній ямі можуть викликати роздратованість та дивну поведінку. Під лобною долею мозку зазвичай проходять зорові нерви, тож пухлина може спровокувати здавлення нерву і викликати порушення зору або проблеми із пам’яттю. Досить важливий симптом порушення мови: складнощі у розумінні або вимові. Слід пам’ятати й про наступні проявлення:

• порушення руху ока,
• проблеми зі слухом з одного боку,
• поява асиметрії обличчя,
• важкість під час ковтання,
• сонливість, яка проявляється у дуже затягнутих випадках,
• головний біль.

Чи справді є пухлини, котрі не потребують операції: які обмеження у таких пацієнтів?

Здебільшого пухлини не оперують з двох причин:

• утворення малих розмірів, яке не провокує проблем і потребує лише своєчасного контролю динаміки,
• пухлина надто велика та зачепила багато важливих структур мозку, тому оперувати її просто без негативних наслідків не вдасться,
• новоутворення знаходиться у важливій функціональній зоні або надто глибоко у мозку, тому дібратись до самої пухлини та не пошкодити нервові центри — неможливо.

У першому випадку ніяких суттєвих обмежень пацієнт не має. Раз на рік досить робити МРТ-контроль, щоб переконатись, що пухлина нікуди не росте. На цьому все. Але, якщо ви спостерігаєте за новоутворенням, важливо пам’ятати: будь-які препарати, вітаміни та фізіопроцедури, що покращують кровообіг — протипоказані. Тому що ці фактори можуть сприяти росту пухлини.

В іншому випадку потрібно виходити із потреб пацієнта та можливих варіантів покращити йому життя.

Чи завжди у операції є тільки один варіант: випадок з операційної Odrex

Цікавий випадок, у якому склались усі сприятливі умови: стан пацієнта, готовність нейрохірургів та сміливость з боку кожної зі сторін. До Odrex потрапила пацієнтка з множинними метастазами в голові. За одне втручання вдалось видалити два діаметрально протилежних утворення.

Одна пухлина знаходилась глибоко за потилицею, а інша — у лобній долі. Перша пухлина загрожувала життю вже на момент операції, тому втручання у цій зоні було вкрай необхідне. Але друга пухлина не була менш важливою: так, на момент втручання вона не турбувала, але почала б викликати симптоматику вже за два тижні чи за місяць. Тобто часу було не так багато, і залишати пухлину в лобній частині було б нелогічно.

У команди лікарів був план: якщо першу пухлину видалимо без будь-яких ускладнень і не затягнемо операцію, то можемо перейти до лобної долі. І все вдалось, операція тривала близько трьох годин з одним наркозом. Наступного дня пацієнтка вже ходила і результат себе виправдав.

Звичайно, якби існували ризики ускладнень, то ми б не пішли на таку операцію і видалили б тільки одну з пухлин. В такому випадку потрібно було б максимально скорочувати перебування під наркозом і оперувати у зоні потилиці. Але загальний стан пацієнтки, сприятливий вік та вміння команди дозволили провести втручання за один раз і пацієнтці не довелось двічі йти на операцію та зважуватись ще раз на такий важкий крок.

Записатись на консультацію нейрохірурга Владислава Петровича ви можете через мобільний додаток, через форму на сайті або за номером +38 (048) 730-00-30.