Посты автора annstelmakh

Як проходить встановлення систем стабілізації хребта?

Встановлення системи стабілізації дозволяє відновити функціональність хребта, зміцнити кісткову систему та запобігти її деформації. З розвитком спінальної хірургії системи стабілізації хребта еволюціонували від відкритих, які передбачають встановлення імплантатів через великі розрізи шкіри та м’язів, до наскрізношкірних, коли конструкція встановлюється в хребті через невеликі проколи в м’яких тканинах.

Як абдомінальні хірурги проводять операцію з видалення грижі або жовчного міхура лапароскопічним методом (через проколи в шкірі у ділянці живота та під контролем ендоскопа), так і нейрохірург встановлює систему наскрізношкірної стабілізації хребта через проколи в спині. Тільки нейрохірург використовує не ендоскоп, а ЕОП або, так звану С-дугу. Пристрій, що дозволяє в режимі реального часу за допомогою рентгенівських променів «бачити» куди встановлюються імпланти.

Наскрізношкірна або транскутанна система стабілізації хребців належить до мінімально інвазивної хірургії хребта (MISS – minimally invasive spine surgery). Операція спрямована на стабілізацію хребців з мінімальним пошкодженням м’язів і м’яких тканин пацієнта.

Під час виконання відкритої операції з встановлення системи стабілізації хребта доводиться наносити досить сильну травму м’язовому корсету спини, стан якого дуже важливий в майбутньому (він забезпечує додаткову підтримку хребта). А мініінвазивна наскрізношкірна транспедикулярна фіксація хребта дозволяє зберегти цілісність м’язової тканини, щоб пацієнт легше та швидше переніс реабілітаційний період після об’ємної операції на хребті та швидше повернувся до повсякденного життя, роботи й навіть спорту.

Малоінвазивна операція на хребті з використанням наскрізношкірних систем стабілізації не завжди коштує дорожче від відкритої операції. Наприклад, відкрита система одного виробника може коштувати дорожче від наскрізношкірної системи іншого виробника. І навіть якщо наскрізношкірна система стабілізації хребта коштуватиме дорожче, то в підсумку все лікування може обійтися дешевше, оскільки реабілітаційний період після встановлення відкритої системи триває набагато довше та потребуватиме більше фінансових витрат.

Види наскрізношкірних систем стабілізації

Наскрізношкірна система стабілізації хребта складається з набору титанових імплантатів: гвинтів, балок і блокерів (гайок). Вони встановлюються в хребет через спеціальні розширювачі, які вводять в м’які тканини спини через невеликі розрізи. Імплантати збирають всередині організму пацієнта, і вони перетворюються в єдину систему, що підтримує хребет. На поперековому та грудному відділі хребта операція зі встановлення стабілізуючих імплантів проводиться найчастіше.

Покази до встановлення наскрізношкірних систем стабілізації

Показами до проведення малоінвазивної операції зі встановлення наскрізношкірних систем стабілізації хребта є:

• травми хребта;
• пухлини хребців;
• остеопороз;
• грубі деформації хребта як наслідок остеохондрозу;
• дегенеративні захворювання поперекового відділу хребта.

Проведення наскрізношкірної транспедикулярної фіксації грудного або іншого відділу хребта рекомендують також у разі, коли потрібно не просто стабілізувати хребет, а й поєднати це з іншою малоінвазивною операцією (дискектомія, видаленням пухлини хребця). Але встановити транскутанну систему стабілізації хребта можливо не у всіх випадках. Наприклад, якщо неможливо провести видалення пухлини малоінвазивним способом, і великих розрізів тканин не уникнути, встановлюють відкриту систему. Можливість проведення транскутанної стабілізації хребта обговорюється з кожним пацієнтом індивідуально.

Необхідність встановлення імплантів на хребті

Головною метою встановлення імплантатів на хребті є його стабілізація. Конструкція дозволяє також зміцнити хребет, що особливо важливо при лікуванні такого захворювання як остеопороз.

У сучасних системах стабілізації хребта використовуються канюльовані гвинти. Усередині такого гвинта є наскрізний отвір. Після вкручування гвинта в хребець у цей отвір встановлюють спеціальну голку, через яку вводять кістковий цемент. Цемент дозволяє додатково зміцнити імплантат для стабілізації хребта, якщо кістка хребця зруйнована остеопорозом або пухлиною.

Способи встановлення стабілізуючих імплантів на хребті

Тепер існує два способи встановлення стабілізуючих імплантів на хребті: відкритий і малоінвазивний (наскрізношкірний). Відкрита операція зі встановлення системи стабілізації хребетного стовпа передбачає значне пошкодження м’язового корсету і тривалий період реабілітації, тому цей метод застосовується щораз то рідше.

Операція зі стабілізації хребта шляхом встановлення наскрізношкірної системи проводиться згідно з загальноприйнятою методикою: імплантати (гвинти, балки, блокери) вводяться у хребет зі спеціальними провідникам з використанням дилататорів (розширювачів). Тривалість операції залежить від обсягу хірургічного втручання. Для стабілізації одного сегменту хребта знадобиться встановити 4 гвинта, що займає приблизно одну годину.

Однак у випадку протяжної патології, коли уражено кілька хребців і операцію необхідно поєднувати з видаленням пухлини, тривалість операції може бути суттєво довшою. У Медичному домі Odrex можна зробити малоінвазивну операцію зі встановлення наскрізношкірної системи стабілізації хребта будь-якого обсягу та складності.

У нас є необхідне сучасне обладнання для проведення операцій на хребті:

• інтраопераційний рентген (С-дуга) — використовується для візуалізації хребта під час операції;
• ортопедичний операційний рентген-прозорий стіл — дозволяє класти пацієнта у фізіологічному положенні та при цьому
• зберігати ідеальну видимість його хребта на моніторах С-дуги;
  нейрохірургічний мікроскоп.

Підготовка до транскутанної стабілізації хребетного стовпа полягає у консультації з нейрохірургом і проходженні стандартних передопераційних обстежень. Перед операцією нейрохірург вивчає результати комп’ютерної томографії (КТ) та МРТ пацієнта, тому важливо, щоб вони були виконані на апаратах високої якості. Комп’ютерну томографію рекомендується робити на сканері з кількістю зрізів від 64 і більше. МРТ необхідно робити на апараті потужністю 1,5 Тл.

Зняття наскрізношкірних систем стабілізації

Наскрізношкірні системи стабілізації хребетного стовпа в більшості випадків знімати не потрібно. Вони встановлюються на все життя, тому їх видалення в перспективі не планується.

Реабілітація після використання наскрізношкірних систем стабілізації

Реабілітація після малоінвазивної операції зі встановлення наскрізношкірної системи стабілізації хребта проходить набагато легше та швидше, ніж після відкритого хірургічного втручання. Тривалість відновного періоду залежить від патології хребта та особливостей організму пацієнта. Вже на наступний день після транскутанної стабілізації хребта м’язи спини готові до роботи, і чекати поки вони заживуть не потрібно.

Записатись на консультацію до нейрохірурга можливо через мобільний додаток, через форму на сайті або за телефоном: +380 (048) 730-00-30.

Що таке синдром карпального каналу?

Синдром карпального каналу — захворювання, причиною якого стає здавлення серединного нерва в ділянці променево-зап’ясткового суглоба. Серединний нерв відповідає за чутливість великого, вказівного і середнього пальців кисті руки, і розміщений в карпальному каналі, який утворюють кістки і поперечна зв’язка зап’ястка. Крім серединного нерва в каналі знаходяться сухожилля м’язів, що згинають пальці. Тому характерний симптом при синдромі зап’ястного каналу — оніміння пальців. Карпальний синдром може виникати як на одній, так і на обох руках одночасно.

Від чого виникає карпальний тунельний синдром

Причинами здавлювання нерва і, відповідно, виникнення тунельного карпального синдрому, можуть бути:

• надмірне навантаження на суглоб, що призводить до його запалення;
• занадто натреновані м’язи і зв’язки, які не залишають нерву достатньо вільного місця;
• системні запальні захворювання, наприклад, подагра або ревматоїдний артрит, при яких променево-зап’ястковий суглоб може запалюватись без навантаження.

До захворювання також схильні ті, хто багато і впродовж тривалого часу задіює кисті рук при роботі або в побуті. У групі ризику — ІТ-спеціалісти, слюсарі, піаністи.

Як визначити карпальний синдром

Запідозрити у себе карпальний синдром можна по двох основних симптомах:

• оніміння пальців. Втрачають чутливість великий, вказівний і частина середнього пальця, прилегла до вказівного;
• біль. Зазвичай він турбує вночі, може поширюватись від пальців руки до передпліччя, доволі нестерпний. Має постійний характер, лиш зрідка притупляється. Зникнути може тільки на дуже пізній стадії захворювання, коли здавлення призвело до повної атрофії нерва.

Діагностика синдрому карпального каналу

Діагностує синдром карпального каналу невролог. Звернутись до нього при онімінні пальців важливо, так як оніміння може супроводжувати й інші захворювання, наприклад, грижу міжхребцевого диска або інсульт.

Невролог проведе огляд і призначить необхідні інструментальні дослідження. Основним методом діагностики карпального синдрому є електронейроміографія (ЕНМГ) — дослідження, що дозволяє визначити, на якому рівні і наскільки сильно порушена провідність по тому чи іншому нервові. Лікар може призначити також рентгенографію і МРТ суглоба, але лише у якості допоміжних методів діагностики.

Лікування синдрому зап’ястного каналу

Тактику лікування карпального синдрому лікар і пацієнт вибирають спільно, спираючись на результат діагностичних досліджень і стан хворого. Лікувати захворювання можна консервативним і хірургічним шляхом. Консервативне лікування серединного нерва може бути успішним у поєднанні з усуненням несприятливих факторів, які призвели до розвитку захворювання. Якщо ж воно не дає результатів або по результатах проведених досліджень стає зрозуміло, що краще відразу віддати перевагу операції, невролог скеровує хворого до нейрохірурга.

Відмова від лікування карпального синдрому призведе до загибелі нерва. Після оніміння пальців виникає їх слабкість і погіршення функціонування кисті. Змінити що-небудь на цій стадії захворювання вже вкрай складно, і навіть операція може не привести до бажаного результату.

Консервативне лікування синдрому зап’ястного каналу

При консервативному лікуванні тунельного синдрому призначаються:

• медикаменти, що покращують живлення нерва і зменшують його набряк;
• медикаменти і фізіопроцедури, які дозволяють мінімізувати запалення променево-зап’ясткового суглоба;
• носіння ортеза — пристосування, яке утримує суглоб і тим самим зменшує навантаження на нього;
• блокади серединного нерва, які виконуються нейрохірургом під УЗД-контролем.

Але головне при консервативному лікуванні зап’ястного каналу — усунути причини захворювання: лікувати артрити, намагатись зменшити навантаження на кисті рук.

Хірургічне лікування синдрому зап’ястного каналу

Хірургічне лікування тунельного синдрому передбачає усунення здавлення нерва шляхом розсічення ущільненої зв’язки, яка є стінкою карпального каналу. У більшості випадків це дозволяє вирішити проблему раз і назавжди. Операція виконується близько 20 хвилин в амбулаторних умовах: невеликий надріз, мікроінструменти, і пацієнт через годину йде додому. Після операції біль минає одразу, а оніміння пальців може залишатися ще на деякий час, поки нерв не відновиться.

Профілактика синдрому карпального каналу

Якщо ваша робота пов’язана з навантаженням на кисть, для профілактики карпального синдрому приділяйте увагу положенню рук на робочому місці. Використовуйте комп’ютерні аксесуари, з допомогою яких можна зменшити навантаження: килимки для миші з подушкою під зап’ястя, ергономічні миші і клавіатури. Але навіть при їх використанні важливо дотримуватись режиму роботи й відпочинку.

Записатись на консультацію нейрохірурга можна за номером +38 (048) 730-00-30, через мобільний додаток або через форму на сайті.